Скарбниця методичних ідей

У 2015 році  наша держава святкує 150-річчя від Дня Народження видатного українця митрополита Андрея Шептицького (1865-1944). Наш клас також прийняв участь у заходах присвячених цій події. Пропоную вам для перегляду  інформацію та презентацію, яку можна використати під час класної години. Розроблено мною як вчителем предметником і класним керівником та учнем мого класу Саїнчуком Олександром 



Виступ Саїнчука О. на конференції

Виступ супроводжувався презентацією

Роль сім’ї Шептицьких у становленні світогляду митрополита Андрея Шептицького
(Підготував учень 5(9)-А класу
Іллічівської гімназії№1 Саїнчук Олександр,
перевірила вчитель історії Іллічівської гімназії№1 Гудовик О.Я. для виступу на конференції "Славетні постаті української історії кінця 19-початку 20ст.")
«Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою…у таких народів легко знайти лад і силу…»
Митрополит А.Шептицький
Ці слова митрополита Андрея Шептицького, в миру Роман Олександр Марія(29 липня 1865 — 1 листопада 1944), показують нам позитивне ставлення митрополита до сімейних цінностей. Метою нашого дослідження було з’ясувати вплив родини та сім’ї Шептицьких на становлення світогляду митрополита.
На нашу думку один із таких впливів мала давність роду, адже давній рід формує систему цінностей які передаються з покоління в покоління. Перша згадка про Шептицьких припадає на 1284 рік. Князь Лев Данилович дарує сину боярина з Шептиці Ярославу(за те що батько здобув перемогу над татарами біля Сянока) право на земельне володіння. Грамоту князя Лева, незнану в оригіналі, підтвердив 1469 року король Казимир. Відколи Шептицьким вдалося підтвердити своє шляхетство під час масових судових процесів XV століття, рід Шептицьких набуває суспільного значення, бере участь у численних шляхетських суперечках, свідчить і позивається, хоробро воює, на правах членів Ставропігійського братства опікується церквою і культурою – передусім, друкарством, родичається з українською та польською шляхтою. Але до вищих урядових кіл Речі Посполитої Шептицьких не допускають через приналежність до православ’я. Тож для представників роду Шептицьких залишається церковна кар’єра. Наприкінці XVII та упродовж XVIII століття серед Шептицьких маємо визначних церковних ієрархів: Варлаама(1647-1715), львівського владику; Атанасія(1686-1746), київського митрополита; Лева-Людвика(1714-1779), київського митрополита; Атанасія(1723-1779), перемиського єпископа. Слід відзначити, що брати Атанасій та Лев Шептицькі вважаються засновниками собору Святого Юра у Львові.Тим не менше, процеси полонізації української шляхти позначилися і на цій родині. У 1740 році Август ІІІ надає митрополиту Атанасієві титул графа. Титул австрійських графів ціла родина Шептицьких отримала 1871 року стараннями батька Митрополита Андрея, Яна-Кантія-Ремігія Шептицького. Родинне коріння Шептицьких по жіночій лінії сягало королівського роду Собеських, австрійського цісарського роду Габсбургів. За словами Олега Турія, віце-ректора Українського католицького університету: «Через родину Шептицький був пов'язаний з багатьма аристократичними, королівськими, імператорськими родинами…Це був істеблішмент Галичини». Звичайно, завдяки батькові Івану Шептицькому митрополит знав походження своєї сім’ї і навіть сам писав: «Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З усіх портретів вбилися в моїй пам'яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева»( Дванадцять листів о.Андрея Шептицького до матері).
Але звичайно світогляд провідника УГКЦ сформувався під впливом сім’ї. Митрополит Андрей Шептицький народився в мальовничому селі Прилбичі, що на Яворівщині біля Львова, в сім'ї графів Івана Шептицького та Софії з Фредрів. Цікаво, що з п’яти синів Софії Шептицької (ще двоє Стефан та Юрій померли у юному віці) двоє вибрали служіння Богові: Роман (митрополит Андрей) і Казимир(1869-1951рр.) (отець Климентій, ігумен отців Студитів, загинув у радянській в’язниці). Решта троє синів обрали світське життя: Станіслав (1867-1950рр.), який закінчив військову академію у Відні, став генералом польського війська. Залишились спогади про відносини Андрея Шептицького та Станіслава, які описав Ігор Кожан, генеральний директор Національного музею ім.. А.Шептицького: «Польський генерал…себе поляком вважав стовідсотковим…Але були в того принципи, і в того були свої відповідні принципи. Коли вони зустрічались, так митрополит не хотів розмовляти з ним по польськи, а той відповідно не хотів…так що вони розмовляли французькою мовою». Проте не дивлячись на цей епізод, завдяки вихованню матері брати мали дуже теплі стосунки. Ще один брат Олександр був землевласником у Лашовій, загинув у ґестапо в червні 1940 року в Замості, а Лев залишився у родинних Прилбичах, де його разом з дружиною Ядвігою було вбито військами НКВД у вересні 1939 року.  У родині Шептицьких розмовляли польською, французькою, був вплив Швейцарки Аделі де Форель, вивчали англійську та німецьку. «Разом з іншими дітьми він виростав у сільських околицях. Він бавився з однолітками українського походження. Дитячі контакти…вплинули на його долю» писав Олег Турій.  Мати – Софія - була донькою відомого польського письменника, графа Александра Фредра, жінкою високоосвіченою та дуже побожною. Вона знала кілька мов, малювала й мала письменницький талант, зокрема залишила спогади про митрополита «Молодість і покликання о. Романа Шептицького» в яких вона писала: «єдину мету велику і тяжку, як зливки золота, Вас виховати для Господа смиренними і маленькими перед ним».
Романа мати навчала грамоти, заклала любов до мистецтва, яку митрополит проніс через усе своє життя. Глибоко релігійна Софія особливу увагу приділяла релігійному вихованню синів, прищеплюючи любов до Бога. Саме завдяки матері малий Роман пізнав молитви, навчався катехизму, із захопленням слухав розповіді про Христа, читав Біблію. Шептицькі часто виїздили за кордон і брали з собою дітей, щоби вони пізнавали світ, вивчали мови, буваючи в тамтешніх музеях та храмах, естетично виховувались і духовно багатіли. Родина була найважливішою і для графа Івана Шептицького. За словами дослідниці сім’ї Шептицьких Ірини Гах:  «Синам давав тільки вищу освіту. Він робив усе, щоб діти росли…у любові.У Прилбичах він створив родинний музей, де були портрети короля Яна Собеського ІІІ, митрополитів Шептицьких. Іван Шептицький займався політикою, був депутатом Галицького сейму, членом палати панів Австрійського парламенту у Відні. Був хорошим господарем. Іван Шептицький товаришував із Михайлом Куземським, членом Руської ради, з питань давньої історії він спілкувався з археологом Іваном Шараневичем, професором Олемьяном Огоновським, мистецтвознавцем, діячем «Просвіти». Оцей дух українства був постійно у родині Шептицького». Зі споминів Софії Фредро-Шептицької відомо, що чоловік був категорично проти того, щоб син Роман (Андрей Шептицький) пішов у василіанський монастир греко-католицької церкви. Оскільки бачив здібності сина, знав, що він може зробити кар’єру у світському житті. Навіть, коли вже зрозумів покликання Романа, то щоби цілковито пересвідчитись у виборі і покликанні, наполіг, щоб спершу син здобув освіту. Власне правничі, філософські, економічні студії дуже стали потім у пригоді митрополиту у його діяльності. Пересвідчившись у щирості сина, тато благословив його у монаше життя і допомагав, як лиш міг.
Отже, на нашу думку саме генетичний спадок шляхетської родини; здібна і набожна мати Софія, яка виховала у синів любов до Бога і мистецтва; цілеспрямований батько Іван Шептицький, який навчав синів політиці, військовій справі, бізнесу, любові до книг; життя серед простого народу формували підвалини майбутнього світогляду малого Романа-Андрія Шептицького. І хоча за словами Любомира Гузара митрополит «виховувався в тому, що можна назвати «польська родина». Польські кола брали йому за зле, що він з дуже порядної родини Шептицьких, що раптом він забажав піти до українців», все ж завдяки сім’ї ми отримали духовного провідника  українського народу.

Презентація присвячена Дню Цивільного захисту населення




до дня цивільного захисту 

Пропоную Вам для розгляду захід присвячений Дню Соборності України, який ми проводили з моїми учнями
Класна годинаТема: "22 Січня – День Єднання України"
22 січня)

Мета: ознайомити учнів з історією походження свята Дня Соборності, виховувати любов до історії України, почуття патріотизму та поваги до рідної Батьківщини.Обладнання: мультимедійна презентація "22 січня – День Соборності України".


1-й слайд
Вступне слово вчителя: Кожного року ми відзначаємо День соборності України. Та не кожен з нас усвідомлює значимість події яка відбулась далекого 22 січня 1919 року. Чому ми досі, незважаючи майже на 100-ню давність, не забуваємо цей день в нашій історії? Давайте ми розпочнемо нашу бесіду рядками з вірша "Майдан Софії", написаного вашою ровесницею:

Майдан Софії

Учень 1
Про це запам'ятати нам:
Далеко, в Україні,
Прадавній там Софії храм,
Пишається до нині.

І діти в школу там спішать
Майданом край Софії.
Червоні прапори стоять
Зловіщо у завії.

Учень 2
В зимовий ранок давній храм,
Забутий і суворий
Своїм мовчанням діточкам
Про давнину говорить.

Коли у Київ з всіх сторін
Ішли, збирались люди,

Учень 3
Коли дзвонив: — 
Пропала тьма Неволя довговічна,
Вже ворогів лихих нема! —
У Двадцять Друге Січня.

Як розвилися прапори:
Все золоті та сині,
Сміявся кожний, говорив:
Ще жити Україні!

Учень 4
У школу діти там спішать,
Порошить сніг без впину,
А дзвони Києва мовчать
І снять про Україну.

Снять: проженуть колись катів,
Як виростуть ці діти,
І вільних дзвонів вільний спів
Піде по всьому світі!
Коли звіщав Софії дзвін,
Що воля всім нам буде.


Слово вчителя : Для того щоб з’ясувати історію свята давайте ми спробуємо підібрати до слова соборність синонім  (відповіді учнів коригуються і на 2-му слайді висвічується пояснення) 

2-й слайд
Слово вчителя: Можливо у вас виникне інше запитання - чому в цей час нам була необхідна єдність? Як ви знаєте з історії, ще починаючи з часів Київської Русі, Україні завжди загрожували зовнішні вороги, сусідні держави  намагались втрутитись у внутрішні справи.  

Бесіда за запитаннями : 1. Назвіть держави, які намагались розділити Україну;
2. Чи вдалося їм це зробити? (3-4-й слайди)

Слово вчителя:  Упродовж  століть  землі України були  розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Повідомлення учня 5 : 20-те століття також не стало винятком для України - за неї знову фактично ведуть боротьбу декілька держав, серед яких найбільшими були Росія, в якій встановилась більшовицька влада, і Польща (5-й слайд). Перша Світова війна, революція в Росії дала надію українцям створити власну державу - у Західній Україні утворюється ЗУНР, а в Наддніпрянщині – УНР. І лише зрозумівши, що не можуть здолати ворогів, 22 січня 1919 року зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом прагнення до етнічної і територіальної єдності, вперше за стільки століть Україна та українці стали єдиними! ( слайд 7-11)

Повідомлення  учня 6: Вперше на офіційному рівні свято починають святкувати з 1999 року, але ще в 1990 році українці вперше вшанували День Соборності "живим ланцюгом" з’єднавши Львів і Київ. За неофіційними даними у ньому прийняли участь від 1-го до 3-х млн. чоловік  ( слайд 12)

 Слово вчителя:  Наша бесіда  підійшла до кінця. Сердечно бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє України! ( слайд 13)

Учень 7  Помолюся,  Вкраїно,  за  тебе.
Хай  до  Бога  летять  молитви, щоб  не  хмурилось  темінню  небо над  тобою,  гріхи  щоб  простив…
 Нерозумним  щоб  дітям  прозрінням осінив  всі  діла  і  думки, щоб  послав  тобі  благословіння І  єднання  на  вічні  віки!



Ось в такий спосіб не чекаючи 8-го Березня чоловіча половина нашого 5-А класу запропонувала краще познайомитись з жіночою половиною нашого класу. Презентація не відредагована, залишена в такому ж стані як робили діти. Також можна використати матеріали з неї для привітання дівчат на Жіноче Свято! Вірші хлопці намагались складати самі!




18 травня 2015 року ми відзначали 71 річницю депортації кримсько-татарського народу. Нажаль це ще одна сумна сторінка із історії нашої держави. Наш 4(8)-А був залучений до заходів присвячених цій події. Учні нашого класу ходили з інформаційними повідомленнями до  школярів 2(6) класу. Пропоную інформаційну довідку яку можна використати на класній годині.

Мета заходу: утверження гуманістичних цінностей у дітей; виховувати в учнів повагу до історії України; сформувати толерантне ставлення до інших народів які проживають на території України 
"Из нашей деревни (а она была полностью татарская) в 41-м ушли воевать с немцами 125 человек, а живыми вернулись только 27 человек. Два моих старших брата тоже погибли на фронте. Но у советской власти была своя математика"
Айше Юнусова 
 18 травня 2015 року виповнюється 71 рік депортації кримськотатарського народу. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. Ще до завершення боїв за Крим  22 квітня 1944 року Лаврентій Берія звинуватив кримських татар в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. Готуючись до проведення депортації каральні органи СРСР заарештували активних представників кримськотатарської інтелігенції та духовенства, які могли очолити рух опору.18 травня 1944 року о 03.00 розпочалася депортація кримських татар, яка тривала три дні. Частина депортованих відправлена до Таджикистану, Узбекистану, Казахстану.  

Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію з розрахунку до 500 кг на родину. В реальності вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна була залишена. Під час депортації везли у товарних вагонах. По дорозі до місця проживання і в перші місяці життя на нових територіях загинуло 19,6% кримських татар. Болісним є те що багатьох офіцерів за операцію проти мирного населення було нагороджено бойовими орденами. Кримських татар, що воювали в частинах Червоної армії, після демобілізації також було піддано депортації. Проте відомі й винятки. Наприклад, радянський льотчик-ас, двічі Герой Радянського Союзу, заслужений льотчик-випробовувач Ахмет-Хан Султан не був висланий до місця депортації як спецпереселенець, проте більше ніколи не повернувся на Батьківщину.
Статус всіх депортованих - "спецпереселенці", які мали жити у нових поселеннях довічно. За найновішими підрахунками число загиблих до 1 жовтня 1948 року склало 46,2% депортованих. У листопаді 1989 року депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. Наша держава також шанує кримських татар визнавши 20 березня 2014 року їх корінним народом України і гарантувавши їм право на самовизначення. Шануймо і ми пам'ять поколінь, адже лише пам'ять може вилікувати незагоєні рани історії.

Костенко Т. та Саїнчук О. знайомлять 2-кл. з інформацією

Уважні слухачі
Подписаться на: Сообщения (Atom)